Суть системи оподаткування фізичних осіб та її розвиток в Україні.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелами формування цих коштів можуть виступати:
- по - перше, власні доходи держави, які вона отримує від виробничої та інших видів діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, які згідно діючого законодавства належать державі;
- по – друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи з своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм та відносин власності. Розвиваються приватна і колективна форми власності, що означає втрату державою значної частини власних доходів. Основним джерелом формування доходів держави при провідній ролі приватної власності є податки, що і визначає їх місце у ринковій економіці. Адже податки це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Саме тому для кожної держави важливим є стан податкової системи в цілому та системи оподаткування зокрема. Між поняттям податкової системи і системи оподаткування існує певна відмінність, яка полягає в тому, що система оподаткування включає в себе значно меншу кількість елементів.

Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, що справляються до бюджету та до державних цільових фондів у встановленому законом України порядку.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи. Тому однією із двох складових системи оподаткування є система оподаткування фізичних осіб, яку треба розглядати як сукупність законодавчо встановлених на території України податків і зборів та платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Створити ефективну податкову систему дуже не просто. Податки перебувають на перехресті економічних інтересів різних груп платників та споживачів державних ресурсів. Задовольнити вимоги усіх неможливо. Потрібні важкі пошуки компромісу.

Однак за будь-яких умов податкова система має бути стабільною. Платники податків заздалегідь повинні знати про те, що скільки і коли вони мають платити та які будуть наслідки за невиконання обов’язків податкоплатників. А в свою чергу держава зобов’язана гарантувати, що “правила гри “не будуть змінюватися протягом відомого часу.

Система оподаткування в цілому та система оподаткування фізичних осіб зокрема складається з певних елементів:
1. Суб’єкт або платник податку-це та особа, яка безпосередньо його сплачує. Однак цей суб’єкт здебільшого є тільки посередньою ланкою проходження доходів. Реальним платником або носієм кожного податку є споживач.
2. Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Іншими словами це явище чи процес, наявність якого зобов’язує сплачувати обов’язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів держави. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватися чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його вплив на даний об’єкт.
3. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування. Грошовий вимір може бути безпосереднім при оцінці доходів і опосередкованим при оцінці майна, землі та ін. Фізичний вимір більш точний. Тому для тих податків, де можливе виділення одиниці виміру оподаткування у фізичному виміру в основному вона і встановлюється.
4. Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний та диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька. Мета встановлення як єдиних, так і диференційованих ставок одна – створення однакових або різних умов оподаткування для всіх платників. І встановлення податкових ставок є найважливішою та найскладнішою проблемою оподаткування. Сама недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.
5. Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування, а може і не мати відношення до об’єкта оподаткування.
6. Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бу-ти визначена в абсолютному та відносному виразі.

Система оподаткування фізичних осіб в кожній країні повинна відповідати певним принципам. Існують традиційні принципи побудови системи оподаткування, які пов’язані з ідеями видатного англійського економіста Адама Смітта і специфічні принципи. Традиційні принципи побудови системи оподаткування закріплені у Законі України “Про систему оподаткування”:
- стабільність і передбачуваність – передбачає незмінність основних податкових платежів і правил стягнення податку протягом певного часу, а також логічність з економічної і правової сторони змін податкового законодавства;
- стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку спрямованого на розвиток виробництва;
- обов’язковість впровадження норм щодо сплати податків і зборів визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
- рівнозначність і пропорційність справляння податків;
- рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;
- соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
- економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з врахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
- компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та міськими, селищними і сільськими радами.

Фізичні особи є платниками податків по декількох причинах:
- фізична особа є податковим резидентом, в Україні як і в багатьох законодавствах, в якості кількісного критерію резиденства виділяється 183 календарних дні протягом року;
- здійснює економічну діяльність чи отримує доходи з джерел в Україні. Економічна діяльність є будь-яка діяльність по виробництву та реалізації товарів, а також діяльність направлена на отримання прибутку, незалежно від результатів такої діяльності. До економічної діяльності відноситься – діяльність в якості підприємця, посередницька діяльність, довірче управління майном, надання однією особою перед іншою зобов'язань здійснювати певні дії на платній основі;
- є власником майна, яке підлягає оподаткуванню;
- якщо фізична особа здійснює на Україні операції чи дії, що підлягають оподаткуванню;
- якщо фізична особа є учасником відносин, однією умовою яких є сплата мита чи збору.

Становлення системи оподаткування фізичних осіб відбулося протягом кількох історично важливих етапів. Перед тим як характеризувати формування системи оподаткування фізичних осіб в умовах незалежності України потрібно звернути увагу на стан оподаткування фізичних осіб за часів існування СРСР на рубежі 80-х і 90-х років XX століття. Пояснюється це тим, що податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету, яка існувала в колишньому СРСР. Це об’єктивне явище, тому що не можна і недоцільно воднораз відійти від усієї практики. З іншого боку, перехід до ринкових відносин потребує відповідних форм і видів оподаткування, у зв’язку з чим запозичується досвід країн з розвинутою ринковою економікою.

Система оподаткування фізичних осіб в СРСР наприкінці 80-х мала такий вигляд:
- прибутковий податок;
- податок з холостяків, одиноких і малосімейних громадян;
- сільськогосподарський податок.
Другою складовою системи оподаткування були місцеві податки:
- податок з власників будівель;
- земельний податок;
- податок з власників транспортних засобів;
- курортний збір;
- разовий збір на колгоспних ринках.

Формування податкової системи України розпочалося на рубежі 1991 – 1992 роках. Важко визначити якусь конкретну дату, оскільки ще довгий час використовувались союзні нормативні акти.

Україна з 1991 року розпочала керуватися Законом Української РСР “ Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року в якості закону, що регулює національну систему оподаткування. Необхідно відмітити, що це був недосконалий нормативний акт.

Основні зміни, що відбувалися в системі оподаткування фізичних осіб стосувалися прибуткового податку з громадян. Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового податку з населення. Вона мала дві характерні особливості щодо попередньої, ще союзної системи. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу в межах якого податок не стягується) виділявся розмір неоподатковуваного доходу. По-друге, були встановлені умови та ставки податку для всіх категорій.

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні в 1991 –1992 роках була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так , у 1991 році ставки було встановлено у розмірі 13,30,40,45 і 50%, в 1992 році 12,15,20 і 30%, Слід зазначити , що за такими ставками оподатковувалися доходи одержані за місцем основної роботи. Доходи за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи , а також доходи від підприємницької діяльності в разі якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншими ставками. В 1992 році вони становили 2,3,5,6,9,10,11,12,15,20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.

У 1993 році у сфері оподаткування фізичних осіб відбулося декілька суттєвих змін.
По-перше, впроваджена нова шкала ставок побудована у відносних величинах. За відносний показник було прийнято неоподатковуваний мінімум.
По-друге, відбувся перехід до обчислення податку за сукупним річним доходом. Поточні розрахунки проводяться для робітників і службовців за місячним доходом, а по закінченню року складається перерахунок, який включає як доходи за місцем основної роботи, так і інші.
По-третє, була встановлена єдина ставка для оподаткування доходів одержаний не за місцем основної робот – 20%. Це значно спростило утримання податку з цих доходів, однак породило проблему переплат та недоплат. Особи із незначними доходами при єдиній досить високій для них ставці податку протягом року переплачують податок. За підсумками річного перерахунку ця переплата їм повертається, а в умовах гіперінфляції це не рівноцінні гроші. Фактично має місце необгрунтоване оподаткування. І навпаки, особи з високими доходами протягом року недоплачують податок, а за підсумками річних перерахунків вносять суттєву знецінену доплату.

З 1 жовтня 1994 року було прийнято нову шкалу ставок прибуткового податку. Застосовувались ставки 10,20,30,40 і 50 %. Хоча граничну ставку прибуткового податку і зменшено до 50 %, але шкала все одно залишилася жорсткою. Ставки податку прогресивні, ступінчаті тобто доход поділений на частки, для кожної із них встановлена своя частка, причому наступна частка оподатковується за більшою ставкою ніж попередня. Доходи від корпоративних прав оподатковуються за окремою ставкою в розмірі 15%. При оподаткуванні авторських винагород, що сплачують спадкоємцям неодноразово, загальні ставки збільшуються у 2 рази, але не більше як 70%.

На даний час згідно Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 25.02.03 р. №889-IV прийнято ставку податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15%, причому з 01.01.04 р. до 31.12.06 р. буде застосовується ставка податку в розмірі 13%. Таким чином, система оподаткування фізичних осіб в Україні пройшла такі зміни: зміна неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; зміна інтервалів прогресивного оподаткування; перехід від місячного до річного оподаткування; зниження ставок прибуткового податку.

До 01.01.2004 року справляння прибуткового податку з громадян в Україні регламентувалось Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 року.

На даний час до податків, які сплачують фізичні особи відносяться:
- податок на додану вартість;
- акцизний збір;
- податок з доходів фізичних осіб;
- державне мито;
- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;
- податок на промисел;
- плата за землю;
- збір на обов’язкове соціальне страхування;
- збір на обов’язкове пенсійне страхування;
- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
- збір на розвиток виноградарства, хмелярства та садівництва;
- єдиний податок.

Фізичні особи сплачують також місцеві податки та збори, але лише ті, які встановила місцева рада народних депутатів. До них відносяться:
- податок з реклами,
- ринковий збір,
- збір за припаркування автотранспорту,
- збір за видачу ордера на квартиру,
- збір на розміщення об’єктів торгівлі,
- готельний збір,
- збір з власників собак.

Крім змін , які відбулися у прибутковому оподаткуванні фізичних осіб важливе місце також має розвиток інших податків та зборів, що сплачують фізичні особи.

Так, весною 1993 року в Україні з’явилися три проекти нових нормативних актів, які повинні були регулювати податок на майно підприємств, майно фізичних осіб, податок на промисел. І лише податок на промисел був закріплений. Якщо виходити з концепції податкової політики в Україні, то в найближчий час повинен бути прийнятий нормативний акт, який би регулював справляння податку на майно з фізичних осіб.

Основні проблеми, що гальмують розвиток системи оподаткування в Україні, полягають в тому, що у нас закони про податки приймаються при виникненні необхідності покрити бюджетний дефіцит. Важливим недоліком діючої системи оподаткування є те, що податки з населення не мають цільового призначення. Це істотно погіршує контроль за їх використанням, призводить до негативних відхилень у процесі розподілу доходів. Є підстави стверджувати, що податки з населення повинні направлятися виключно на соціальні цілі, що дало б змогу підвести під цю важливу групу витрат держави відповідну фінансову базу. Тут для України найважливішим є аналіз і використання досвіду в сфері оподаткування найбільш розвинутих країн світу.

Оподаткування фізичних осіб в контексті світового досвіду.

Формування податкової системи потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Наш власний досвід надзвичайно обмежений, оскільки в умовах адміністративно-командного соціалізму відносин між державою і підприємствами базувалися на прямому вилученні значної частини їхніх доходів до бюджету і вигляді відрахувань від прибутку, різного роду платежів.

Вивчення світового досвіду супроводжуються порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає підставою для визначення шляхів вдосконалення податкової системи України. У цьому зв’язку постає питання про правомірність орієнтації нашої податкової системи нашої держави на зрілі податкові системи, адже податкова система має бути адекватною рівню соціально-економічному розвитку тієї чи іншої країни.[37]

Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових надходжень бюджетів у ВНП. На початку 90-х років вона становила: у США –30%, Японії-31%, Англії-37, Канаді-37%, Німеччині-38%, Франції-44%, Нідерландах-48%, Швеції-61%. Відмінність у загальному рівні оподаткування різних країн світу висвітлюють існування зв’язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами і формами державного регулювання.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура. Загальна картина структури податків в розвинутих країнах характеризується наступними рисами:
- відносна залежність економіки окремих країн від податків на різні види доходів дуже неоднакова і постійно коливається;
- частка податків на споживання і частка акцизів в багатьох країнах майже однакова. Роль перших постійно збільшувалася, а останніх - зменшувалася – 80-ті роки;
- у всіх розвинутих країнах відбулося зрушення в сторону збільшення прибуткового податку і внесків у фонди соціального страхування;
- співвідношення прямих і непрямих податків має певні особливості в різних країнах, так у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки. У Франції – непрямі, 56,6 % податки на споживання – акцизи, внески підприємств у фонди соціального страхування. Очевидним є зв’язок між співвідношенням прямих і непрямих податків та рівнем податкової культури. Адже сама податкова культура, що впливає на ефективність збирання податків, масштабами ухилення від сплати разом з іншими чинниками створює сприятливі умови для підвищення ролі непрямих податків. Пояснюється це тим, що надходженням від основних видів прямих податків – податку на прибуток, особистого прибуткового податку – залежать від правильності декларування доходів, а остання – як від рівня оподаткування, тік і податкової культури.

Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих країн є структура прямих податків, яка характеризується певними закономірностями, а саме залежністю співвідношенням між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного доходу. В країнах з розвинутою ринковою економікою у створеному національному доході переважають індивідуальні доходи (у США у 1989 – 1999 роках частка заробітної плати у національному доході становила 73,8%, а самостійно зайнятих доходів –6,8%, прибутку корпорацій – 8,6%). Тому частка особистого прибуткового податку значно вища, що відповідно і відображається у структурі доходів федерального бюджету США. У 1986 році у США був прийнятий закон про податкову реформу, який став найбільшим у післявоєнний період податковим міроприємством. Основними його цілями були – спрощення системи федерального оподаткування, спроба надати оподаткуванню більш рівномірний і “справедливий” характер і за допомогою цього стимулювати прискорення темпів економічного зростання у країні. В результаті даної реформи істотній перебудові підлягала система індивідуального прибуткового оподаткування.

Для сучасної податкової системи США характерне паралельне використання основних видів податків як федеральним урядом, так урядами штатів і місцевими органами влади на всіх рівнях стягуються:
- індивідуальні прибуткові податки;
- податки з прибутку корпорацій;
- податки і внески у фонди соціального страхування;
- податки на спадщину і дарування;
- акцизи.

В результаті населення сплачує три види прибуткового податку: федеральний, штатний, місцевий; два види майнового податку і універсального акцизу – штатний і місцевий.

Найбільшу питому вагу у доходах федерального бюджету становить федеральний прибутковий податок. Його доля в податкових надходженнях становила : у 1970 році – 48,2%, 1980 – 48,7%, 1985 – 46,2%, 1990 – понад 45%. Найважливішою сучасною тенденцією в сфері справляння прибуткового податку з населення США є законодавче пониження максимальних ставок оподаткування – з 70% до 28%.[26]

Особливо цінним для української системи є досвід США по запровадженню федеральних податків на соціальне страхування в США, державна система страхування була введена у 1935 році. Спеціальним актом були передбачені дві системи страхування : федеральна система страхування престарілих та федерально - штатна система страхування по безробіттю.

Основний принцип соціального забезпечення – участь працюючих громадян у його фінансуванні. Для фінансування програм страхування створені спеціальні довірчі фонди, на рахунки яких зараховуються спеціальні податки – внески на соціальне страхування, які сплачують підприємці та працюючі громадяни. Внески носять обов’язковий характер і передбачають , що сплачені суми не повертаються тій особі, яка їх сплатила, що однак не включає повернення податків у вигляді різних видів витрат держави. В доходах федерального бюджету США спостерігаються тенденція до зростання федеральних податків на соціальне страхування: 1960 р. –12,4%, 1970 р. –20,9%, 1980 р. –27,7%, 1986 р. - 36,9%,1992 р. –36,8%. В той же час, в Україні питома вага внесків до фонду соціального захисту населення становить не більше 5% від суми всіх доходів бюджету України. Це свідчить про те, що в Україні недостатньо розвинута система соціального захисту населення, тобто немає відповідної фінансової бази, яка б дозволила проводити оптимальну політику у сфері соціального страхування та захисту населення.

Найбільшу питому вагу в місцевих податках з населення в США становить місцевий прибутковий податок. Ставки прибуткового податку в штатах в порівнянні із ставками федерального прибуткового податку невисокі. Оподаткування доходів населення в штатах проводиться по єдиній схемі, але ставки та величина пільг різні в різних штатах. Важливою рисою місцевого оподаткування є те, що суми місцевого прибуткового податку, сплачені платником в бюджет штатів і місцевих органів, виключаються при сплаті ним федерального прибуткового податку. Таким чином відбувається само розподіл цього податку між місцевими та федеральним бюджетами, тобто поповнюється одночасно дохідна частина місцевих та федерального бюджетів.

Важливу роль у місцевому оподаткуванні відіграють також такі податки як податок на майно та на спадщину. Якщо в українському законодавстві передбачено тільки плата за землю, то в США об’єктом оподаткування є:
- нерухоме майно;
- реальне (матеріальне) особисте майно;
- нематеріальні активи;
- об’єкти і установки комунальних та інших підприємств, залізно дорожні об’єкти.

Таким чином, система оподаткування фізичних осіб в Україні порівняно з аналогічною системою розвинутих країн світу має такі суттєві недоліки:
1)низька частка прибуткового податку з громадян в доходах бюджетів України, яка є наслідком низького рівня заробітної плати і низького рівня життя населення, величезної кількості ухилень від сплати даного податку у тіньовому секторі економіки;
2)внески до державного фонду соціального призначення мають найбільшу питому вагу в доходах бюджету. Але їхнє зіставлення із внесками у фонди соціального страхування розвинутих країн свідчить про відставання України від більшості країн.

Місце податку з доходів фізичних осіб у системі податків і зборів України

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелом таких коштів можуть виступати :
- по-перше, власні кошти держави, котрі вона отримує від виробничої діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, які згідно законодавства належать державі;
- по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи із своїх доходів.

Податки існують у людському суспільстві майже п’ять століть, але для людини немає більш гнітючої процедури як сплата податків. Великі податки – це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи. Там де великі податки не може бути мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цивілізацій. Великі податки нічим не можуть бути виправдані. Вони свідчать лише про те, що держава неефективно веде своє господарство, робить якісь нерозумні та невиправдані затрати, нехтує інтересами своїх громадян, байдужа до них. І податки – це термометр у господарському організмі і якщо температура висока, то крах організму неминучий.

В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів передання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних та правових інститутів. Створення податкової системи – це не тільки практична, але й дуже серйозна наукова проблема. Вона вимагає глибокого аналізу господарського життя в країні, доходів населення і бюджету української сім’ї; тільки на основі таких матеріалів можна зробити висновок про діяльність введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на соціальні процеси. Система оподаткування населення досить проста. Вона включає прямі і непрямі податки і збори та добровільні внески. Прямі податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Об’єктом оподаткування є доход, 90% якого становить заробітна плата. Всього за 2000 – 2004 роки надходження податкових платежів, які сплачують фізичні особи постійно збільшується. Так, якщо у 2000 році надходження від фізичних осіб складали 13%, у 2002 році – 19,1%, то у 2004 році вони вже сягають 23% від усіх податкових надходжень Зведеного бюджету (Дод.А). У місцевих бюджетах питома вага прибуткового податку ще більша і коливається від 25 до 60%. Тобто податки і збори з фізичних осіб є не лише суттєвим важелем в наповненні дохідної частини бюджету, але й істотно впливають на показники податкових органів

В структурі податкових надходжень від фізичних осіб домінуючу роль відіграє податок з доходів фізичних осіб і, в першу чергу, та його частина , яка утримується із заробітної плати та інших доходів громадян за основним та неосновним місцем роботи. Водночас протягом 2000 – 2004 років спостерігається збільшення податку з доходів фізичних осіб в структурі надходжень від фізичних осіб (Дод.Б).

Отже те, що податок з доходів фізичних осіб займає одне із важливих місць в доходах бюджетів України пояснюється :
по-перше, його фіскальною роллю, тобто податок з доходів фізичних осіб забезпечує поповнення дохідної частини того чи іншого бюджету;
по-друге, тим, що податок з доходів фізичних осіб виступає основним регулятором в системі регулювання доходів фізичних осіб.

До інших податків, які сплачуються фізичними особами потрібно віднести податок з власників транспортних засобів, державне мито, плата за землю, єдиний податок, плата за торгові патенти. Всі ці податки не мають чітко вираженого фіскального значення для бюджету. Проводячи аналіз надходжень від цих податків неможливо об’єктивно визначити їх роль в системі оподаткування фізичних осіб, бо платниками даних податків і зборів виступають як фізичні особи, так і юридичні особи, відповідно і дані про обсяг надходжень від них є об’єднаним. Загальною рисою цих податків і зборів є те, що вони як податки , що сплачуються фізичними особами не відіграють великої фіскальної ролі для бюджетів. Кожен з цих податків і зборів в основному регулює суспільні процеси пов’язані з об’єктами оподаткування.

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

Законодавче регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні протягом 90-х років XX століття і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншими податками і зборами.

На сучасному етапі розвитку податкової системи України виникла необхідність оптимізувати механізм оподаткування доходів фізичних осіб. З цією метою 22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV, набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Збір податків - виняткове право держави, адже вона є політичною організацією, яка представляє все населення на певній території. Тому держава повноважна встановлювати і збирати податки з усіх суб'єктів, які перебувають на її території, як певну плату за послуги, які вона надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші потреби громадян.

Сучасне суспільство домоглося перетворення податків із суто фіскального державного заходу на важливий економічний, соціальний та політичний фактор. Реальне використання суспільних благ, забезпечення яких здійснює держава, є головною причиною, що повинна спонукати кожну людину сплачувати податки. Адже їх витрачають не тільки на утримання суто державних інституцій, а й на охорону здоров'я, освіту, розвиток культури, захист навколишнього середовища, на субсидії найбіднішим регіонам країни і найбіднішим громадянам тощо.

Податки, в тому числі й податок з доходів фізичних осіб, беруть участь у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а отже, є частиною єдиного процесу відтворення і виступають у специфічній формі виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Суспільний характер податків розкриває їх взаємозв'язок з іншими економічними категоріями, внутрішній зв'язок елементів податку оцінює їх вплив на виробничі відносини і виробничі сили в суспільстві, через що розкривається глибинна сутність податків.

У сучасних умовах при управлінні податковою системою великого значення набуває об'єктивна оцінка і критичне узагальнення світового і вітчизняного досвіду проведення податкової політики. Тільки при успішному використанні цих передумов можна розраховувати на кваліфікований податковий менеджмент у галузі оподаткування доходів фізичних осіб - від розробки законодавчих і нормативних актів до надходжень податку з доходів фізичних осіб до бюджету.

Проблемі оподаткування доходів фізичних осіб присвячені наукові праці вчених України О.Д. Василика, В.М. Федосова, П.В. Мельника та інших, але наслідки запровадження нової системи оподаткування дослідженні недостатньо.