Валюту можна підрозділяти на різні види за принципом приналежності:
a) національна валюта
b) іноземна валюта
c) міжнародна (регіональна) валюта
· СДЗ
· ЕКЮ
· арабський динар, андське песо, перевідний рубель
d) резервна валюта

Резервна (ключова) валюта (англ. reserve currency) - іноземна валюта, в якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях і іноземних інвестиціях.

Спочатку в ролі резервної валюти виступав фунт стерлінгів, що виконував пануючу роль в міжнародних розрахунках. Рішеннями конференції в Бреттон-Вудсе (США, 1944 р.) разом з фунтом стерлінгів як міжнародна платіжна і резервна валюта став використовуватися долар США, який зайняв незабаром домінуюче положення в міжнародних розрахунках. До резервної валюти відносяться також марка Німеччини, швейцарський франк, японська ієна. Проте на частку долара США доводиться переважна частина валютних резервів.

Резервна валюта означає конвертовану відповідної національної валюти, достатню стійкість її курсу, сприяючий правовий режим використовування цієї валюти в інших країнах і в міжнародному обміні. Країни, валюта яких використовується як резервна, одержують певні вигоди при отриманні зовнішніх позик, імпорті товарів, мають в своєму розпорядженні переважні умови для здійснення зовнішньоекономічної експансії.

Найважливішу частину валютних резервів держави складають централізовані запаси золота і іноземної валюти, міжнародних валютно-платіжних засобів типа СДЗ, ЕКЮ, резервної валюти країни, поміщені в Міжнародному валютному фонді (МВФ).

Міжнародна валюта, включаючи також регіональні валюти, використовується при розрахунках серед членів міжнародних союзів, міжнародних фондів або регіональних союзів. Зараз в окремих секторах світової торгівлі як міжнародна валюта використовується СДЗ і ЕКЮ.

Спеціальні права запозичення (СДЗ) (англ. special drawing rights) - міжнародні платіжні і резервні засоби, що випускаються Міжнародним валютним фондом і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і як розрахункова одиниця МВФ.

У 1969 році МВФ, враховуючи зростаючу небезпеку постійного дефіциту міжнародної ліквідності, а також через обмеженість виробництва золота і розширення об'ємів світової торгівлі, ухвалив рішення про створення штучної валюти - спеціальних прав запозичення. СДЗ були створені як резервна валюта, призначена для покриття платіжного балансу країни. Перший випуск СДЗ був здійснений в три етапи між 1970 і 1972 роками у розмірі 9,5 мільярди доларів.

При необхідності країна може обміняти свою квоту СДЗ на валюту, вказану МВФ, без ухвалення на себе яких-небудь попередніх умов у області економічної політики. Країна повинна дотримувати умови використовування близько 70% виділених СДЗ протягом п'ятирічного періоду. Фактично країна купувала СДЗ, оскільки повинна представити свою власну валюту, або валюту іншої країни в обмін на СДЗ.

Вартість СДЗ спочатку встановлювалася в золотому еквіваленті (1 СДЗ = 0,888671 г чисті золото), але з 1 червня 1974 року її сталі визначати щодо середньозваженої вартості «корзини» 16 валют (долар США - 33%, марка ФРН - 12,5%, фунт стерлінгів - 9%, французький франк - 7,5%, японська ієна - 7,5%, канадський долар - 6%, італійська ліра - 6%, голландський гульден - 4,5%, бельгійський франк - 3,5%, швейцарська крона - 2,5%, австралійський долар, данська крона, норвезька крона, іспанська песета - по 1,5%, австрійський шилінг і юаровській ренд -по 1%).

На 1 липня 1974 року вартість СДЗ складала 1,2063 долари США. У подальшому МВФ ввів практику щоденного встановлення доларової вартості СДЗ. В даний час курс СДЗ визначається по валютній корзині 5 основних національних валют (американський долар, німецька марка, японська ієна, французький франк і фунт стерлінгів).

СДЗ приносить відсотки. Країна одержує їх, якщо її авуари в СДЗ перевищують її асигнування, і навпаки, платить відсотки, якщо авуари в СДЗ менше асигнувань.

СДЗ стали використовувати не тільки як засіб платежу для проведення офіційних операцій, але і певною мірою для комерційних цілей. Так, в 1975 році вперше з'явилися облігації без спеціального забезпечення домінування в СДЗ, а починаючи з 1977 року, органи Міжнародної асоціації транспортної авіації стали використовувати СДЗ для оплати проїзду і вантажних тарифів. Єгипет застосовує СДЗ для фіксації зборів на Суецькому каналі.

СДЗ виконує ряд функцій світових грошей по регулюванню платіжних балансів, поповненню офіційних валютних резервів, вимірюванню вартості національних валют, але не мають власної вартості і реального забезпечення.

Після того, як в січні 1970 року були випущені перші СДЗ, і з урахуванням другого випуску в 1979-1981 рр., в даний час налічується 21,3 мільярди СДЗ. Розподіл СДЗ здійснюється автоматично пропорційно квоті країн в МВФ. Переваги СДЗ як сукупних зобов'язань країн - членів МВФ дозволяють поступово перетворити на головний активний резервний засіб світової валютної системи. Підвищення ролі СДЗ виявляється в розширенні їх котирувань і по відношенню до національних валют провідних країн світу.

Для зменшення ризику при обмінних операціях з використанням СДЗ були створені так звані спеціальні валюти, найбільше розповсюдження з яких до 90-тим років одержало ЕКЮ - європейська валютна одиниця.

ЕКЮ - (англ. European Currency Unit) - є регіональною міжнародною валютною одиницею, що використовується країнами - учасниками Європейської валютної системи з 13 березня 1979 року. Створення ЕКЮ переслідувало мету сприяти інтеграції у валютній сфері, протидіяти впливу долара США, і забезпечити передумови формування єдиного валютного ринку Європейського економічного співтовариства.

ЕКЮ має певний валютний курс, що розраховується на базі валютної корзини національних валют 12 країн-учасниць ЕЕС. Частки окремих країн в корзині періодично коректуються. Вага кожної валюти в корзині визначається залежно від частки, яку розташовує держава у валовому національному продукті ЄС і в експорті усередині союзу. 1 ЕКЮ рівний приблизно 1,3 доларів США. На відміну від СДЗ емісія офіційні ЕКЮ часткове обналічування золотом і доларами. Об'єм емісії ЕКЮ перевищує випуск СДЗ. Так само як і СДЗ, ЕКЮ представлена в безготівковій формі - як запис на рахунках центральних (або комерційних) банків при безготівкових переліках по них. Випущені казначейством Бельгії в 1987 році ювілейні монети в ознаменування 30-річчя Римського договору гідністю в 50 ЕКЮ (золоті) і 5 ЕКЮ (срібні) носять колекційний характер і не мали практичного значення для валютного ринку. Половина випущені ЕКЮ забезпечена відрахуваннями від золотих і доларових запасів, а інша - національними валютами країн.

У Європейській валютній системі (ЕВС) встановлений головний курс кожної валюти членів ЄС, виражений в ЕКЮ. На основі цього головного курсу розраховуються взаємні курси валют, від яких фактичні курси можуть відхилятися в межах не більш 2,25%. Пільговий режим коливань був встановлений для іспанської песети, що приєдналася в ЕВС в 1989 році; для італійської ліри з серпня 1993 року допустима межа коливань 15%.

ЕКЮ виконує розрахункові і кредитні функції, використовується як база вирівнювання паритетів валют країн учасниць, регулює відхилення ринкових валютних курсів.

На відміну від СДЗ ЕКЮ має ширшу сферу застосування. ЕКЮ використовується не тільки в офіційному, але і приватному секторах. Зокрема, ЕКЮ виступає як валютна одиниця в сумісних фондах і міжнародних валютно-кредитних фінансових організаціях; як валюта єдиних сільськогосподарських цін, засіб міждержавних розрахунків центральних банків - членів ЄС при проведенні валютної інтервенції і ін. Приватні (комерційні) ЕКЮ використовуються як валюта євро-облігаційних позик, банківських депозитів і кредитів. Більше 500 крупних міжнародних організацій використовують ЕКЮ при наданні кредитів.